Сьогодні виповнилося 28 років із того дня, як національна збірна України з футболу провела перший матч у своїй історії…
Прем’єра пам’ятається завжди. Відбулася вона після того, як із ФІФА та УЄФА надійшли документи про надання Федерації футболу України статусу тимчасового члена організацій.
Вибір суперника пояснювався географічним і певною мірою політичним чинниками (Угорщина однією з перших визнала незалежність України). Місцем зустрічі логічно обрали прикордонний Ужгород.
Тренером бачили Лобановського
Через дефіцит фінансів не склалося із запрошенням легіонерів. До розширеного списку із 41-го футболіста ввійшли Чанов, Кузнецов, Михайличенко, Литовченко, Протасов, Заваров, Бєланов, Лютий, Юран і Канчельскіс. Але, не маючи можливості оплатити хоча б переліт гравців, ніхто у ФФУ не педалював тему їхнього виклику.
Головним тренером хотіли призначити Валерія Лобановського, який у той час очолював збірну ОАЕ. І до Еміратів навіть було надіслано запрошення. Але Валерій Васильович дав зрозуміти, що буде готовий пристати на нього лише після закінчення терміну чинного контракту.
Зрештою наставника було вирішено обирати з-поміж членів тренерської ради, до якої ввійшли Анатолій Пузач («Динамо»), Євген Кучеревський («Дніпро»), Євген Лемешко («Торпедо»), Юхим Школьников («Буковина»), Віктор Прокопенко («Чорноморець») і Валерій Яремченко («Шахтар»). На останньому етапі коло звузилося до трьох спеціалістів. До Ужгорода збірну повезли Пузач, Яремченко і Прокопенко. Останній із них, за домовленістю між самими тренерами, і став головним.
У розпорядженні штабу було 20 футболістів: воротарі — Кутєпов («Динамо»), Гришко («Чорноморець»); захисники — Лужний, Ю. Мороз (обидва — «Динамо»), Никифоров, Третяк (обидва — «Чорноморець»), Драгунов («Шахтар»), Беженар («Дніпро»); півзахисники — Анненков, Ковалець, Заєць (усі — «Динамо»), Шелепницький, Сак, Цимбалар (усі — «Чорноморець»), Погодін («Шахтар»), Дудник («Металург» З); нападники — Саленко («Динамо»), Гецько, Гусєв (обидва — «Чорноморець»), Щербаков («Шахтар»).
Підготовка до поєдинку практично не велася. Команда прибула з Києва до Ужгорода з корабля на бал, і цей факт, звісно, вплинув на результат.
Жук не призначив пенальті
Хоча ще до перерви, за рахунку 0:0, наша збірна могла відзначитися, і не раз. На 15-й хвилині Шелепницький небезпечно пробив по воротах Брокхаузера, але гостей врятувала стійка. А незабаром білоруський арбітр Вадим Жук не призначив очевидний пенальті за грубу гру проти Щербакова.
У другому таймі позначилася перевага угорської команди в зіграності, до того ж треба врахувати й факт досвіду — гравці суперника представляли клуби Італії, Іспанії, Нідерландів, Бельгії… Шалої та Кіпріх уміло скористалися помилками наших захисників, але Гецько, що вийшов на заміну, ефектним ударом зі штрафного не дозволив перетворити дебют на побиття.
Додамо, що стадіон «Авангард» того дня був забитий ущент, а квиток на історичний матч коштував 50 карбованців.
Україна — Угорщина — 1:3
Голи: 0:1 Шалої (61), 0:2 Кіпріх (70), 0:3 Кіпріх (84, з пенальті), 1:3 Гецько (90).
Україна: Кутєпов, Лужний, Никифоров, Беженар, Третяк, Ковалець, Цимбалар, Шелепницький, Саленко (Гецько, 59), Погодін (Сак, 56), Щербаков (Гусєв, 69). Тренер: Віктор Прокопенко.
Угорщина: Брокхаузер (Томаш Балог, 88), Монош, Телек, Шимон, Лерінц (Ковач, 86), Лімпергер (Тібор Балог, 58), Кіпріх, Мартон (Іллєш, 82), Шалої (Пішонт, 74), Ліпчеї, Вінце. Тренер: Емеріх Еней.
Попередження: Ковалець — Монош, Шалої.
Арбітр: В. Жук (Білорусь).
29 квітня 1992 року. Ужгород. Стадіон «Авангард». 13 000 глядачів. Товариський матч.
