В ніч на 6 грудня перестало битися серце ветерана Хмельницького футболу, спостерігача арбітражу Володимира Петровича Криворученка.
Володимир Петрович народився в сім’ї військовослужбовця у Львівській області. Після переїзду у Хмельницький батьки його віддали на секцію з легкої атлетики. У 14 років Володимир Криворученко почав займатися в ДЮСШ «Динамо» Хмельницький. Звідти його запрошували у юнацьку збірну УРСР та на оглядини у хмельницьку команду майстрів тоді «Динамо».
В головну команду області «Поділля» Володимир Петрович потрапив доволі випадково. Коли Криворученко на міському пляжі грав у преферанс, до його компанії підійшов начальник команди Аркадій Морговський. І запропонував йому прийти на двосторонню гру «Поділля». У цій грі Володимиру Криворученку вдалося проявити свої найсильніші якості і він опинився в «Поділлі».
Володимир Петрович почав регулярно відзначатися влучними ударами. Завдяки високому зросту левова частина голів була забита головою. Проте у 1979 році його призвали до армії:
«Пам’ятаю ми грали домашній матч із «Колосом» з Нікополя, – згадує Володимир Криворученко, – я йшов в армію, тому мене не поставили в склад – на наступний день я поїхав в Шепетівку. Тренером «Колоса» був Володимир Ємець – вони там щось договорились із
Володимиром Ониськом і Хмельницький віддав їм гру. Ще був на тій грі Віктор Чумак. У першому таймі він забив Нікополю гол, а суддя його не зарахував. Потім Чумак влучив у стійку воріт «Колоса». Тоді Володимир Васильович його замінив. Здогадавшись, що хмельничани здали гру, він так образився – бутсами кидався. Потім написав заяву, тому що кінець сезону був. І на
наступний рік в сезоні 1980 опинився в Луцьку і я тоді опинився там. Так, разом ми відіграли
наступний сезон за «Торпедо».
Після повернення у Хмельницький, після служби у армії, Володимира Петровича одразу повернули в основний склад «Поділля», хоч тренерський штаб оновився повністю. У сезоні 1982 року подолян очолював Борис Гончаров, а Володимир Криворученко знову став одним з лідерів команди:
«Взимку під час зборів, – розповідає Володимир Петрович, – Борис Антонович каже нам: зараз зима, чого ми будемо в футбол грати – будемо грати в хокей. Залили майданчик
той, де завжди був біля адміністрації, а ми без поняття. Я то все життя взимку хокей грав і потім у футбол, а інші не вміють грати… Так, ми з Гончаровим між собою взимку грали в хокей. І Борис Антович добре грав – йому подобалось. Але від футболу він був далекий…”
“Ми поїхали на виїзні матчі, – говорить Володимир Криворученко, – . тоді проходив чемпіонат світу з футболу в Іспанії. І ми поселились в готелі в Жданові. А Роберт Саркісов ходить по номерам і забирає у всіх запобіжники з телевізорів – ми з «Новатором» граємо гру на наступний
день. А з нами в готелі жив якийсь театр. Ми приходимо до них: дівчата дайте нам запобіжник, щоб футбол переглянути, ви все одно телевізор не будете дивитись. Артистки дали нам запобіжники, ми вставили їх в тєліки і дивились футбол. А транслювали ігри вночі. Об 23:45
починався супер-матч Франція-Німеччина, де воротар німців французу Баттістону ніс зломав. Французи вигравали – 1:0 і програли по пенальті. Ми всю ніч всі дивились цю гру. Не виспались, а потім програли.»
У 1984 році «Поділля» вже втретє почав тренувати Михайло Дунець, котрий як і Володимир Криворученко полюбляв пограти в карти:
«На виїзді в Дніпродзержинську граємо в карти. –розповідає Володимир Криворученко, – Козеренко – другий тренер, Михайло Михайлович Дунець – головний тренер, я і Віктор Муравський. А Михайлович любив грати в преферанс. Це така заводна гра. І от приїхали на гру
з «Металургом» і граємо в карти. Завтра гра, вже пів на дванадцяту вечора. Зазвичай об 11-й вечора в футболістів відбій. Доктор заходить каже: Муравський і Криворученко – відбій. А Михайлович каже: тобі відбій, а вони будуть тут зі мною грати в карти. Ми закінчуємо партію, а він – давай ще другу. Ми кажемо: Михайлович, тож завтра гра. Нічого страшного, зробимо зарядку пізніше, о 10-й, – говорить він, – проспитесь, давайте ще в карти. Зазвичай всі тренери
ганяють гравців, а він наче хотів програти та ми все одно перемогли.»
За матеріалами: https://www.facebook.com/groups/podillya/permalink/2005747192812439/
